Минулого тижня виповнилося два роки з того дня, коли я вперше прийшла на Малюнок на сніданок. Хочу трошки розповісти про ці два роки.
Про Малюнок я вперше почула десь навесні 2017 року, подумала, що це дуже кльово ходити з кимось малювати, але не було можливості це робити і я ходила малювати сама, частіше за все у МакДональдз (там дуже багато людей, є кого малювати і ніхто до тебе не чіпляється). І от нарешті 18 серпня можливість прийти на Малюнок з'явилася і я пішла.
Мені було трошки лячно, здавалося, що там усі одне одного знають і на мене ніхто не зверне уваги. Але я помилилася: дехто зі мною познайомився, дехто запропонував помалювати мене бо модель запізнювалася (в той день був костюмований Малюнок, ми малювали дівчину Сашу), дехто сказав, що малювати на Малюнку не вчать. Наприкінці всі розклали свої роботи на підлозі і дивилися, що в кого вийшло.
Так я і почала ходити на Малюнок. Пропускала рідко, тільки коли ніяк не могла прийти. Малювала на природі, в кав'ярнях, відкрила для себе багато не знаних до того місць, познайомилася з великою кількістю людей, робила колажі, пробувала себе в китайському живописі, ліногравюрі і каліграфії (за один раз мало що виходить, але можна зробити висновок цікаво це тобі чи ні) і організовувала зустрічі (спочатку зрідка, зараз частіше).
Малюнок на сніданок в моєму житті - це така міцна скеля, яка стоїть і нікуди не подінеться (принаймні поки хтось іще приходить і в когось ще є бажання та можливості організовувати зустрічі). Дякую усім хто це придумав, хто організовував і приходив, а також тим хто хоче продовжувати.
Додаю по одному малюнку: з першої зустрічі, з зустрічі через рік після першої та через два роки.