Читаю, дивлюся, малюю
Книга починається з розповіді сорокарічного чоловіка про своє весілля та молоду дружину. Через кілька сторінок виявляється, що він знаходиться десь з іншими людьми і до них прибуває новенький і цей новенький - дитина.
Враження: Скажу чесно, купуючи цю книгу взагалі не зрозуміла назву. Лінкольн це для мене такий автомобіль, а про бардо думала, що то або колір, або місто (але вони обидва пишуться через "о", як виявилося). Книгу купила тому, що було написано щось типу, що це шедевр і такого ви раніше ще не читали.
Тепер по черзі. Лінкольн - то президент Сполучених штатів, а бардо то проміжний стан між хворобою та смертю, або перша фаза посмертного досвіду, або проміжок часу коли душа готується до нового народження, або ж звичайний стан від зачаття до смерті.
В цій книзі Лінкольн переживає втрату свого сина, а бардо означає першу фазу посмертного досвіду.
Якщо нічого не знати про бардо, перших сторінок шістдесят не розумієш що взагалі відбувається і де це. Потім вже стає зрозуміліше.
Тут дуже багато дієвих осіб, запам'ятати усіх мені не вдалося і, мабуть, це й не передбачалося. Вони всі постійно між собою спілкуються і описують одні й ті самі події кожен зі свого боку і що ж відбувається насправді не зовсім зрозуміло.
Те саме і з Лінкольном. Деякі розділи складаються зі спогадів чи заміток, чи вирізок з реальних чи вигаданих книжок про президента і багато з цих малесеньких уривочків стосуються одного й того ж, але що з того правда зрозуміти не можливо, бо кожен розповідає про який завгодно колір очей однієї і тієї ж людини, або про ніч яка виходить одночасно місячною і абсолютно темною.
Спочатку все це дивує і нічого не зрозуміло, але що ближче до кінця, то більше звикаєш. І може навіть розумієш.
Дивна книжка. Але жодного разу в мене не злипалися очі, коли її читала. Незрозуміло, але цікаво.
