Читаю, дивлюся, малюю
У 2014 році людство усвідомило, що глобальне потепління - це проблема з якою треба боротися. І розприскало над всією планетою речовину яка викликала миттєве заледеніння усього живого та мертвого. Вижили тільки пасажири потягу, що має назву Снігобур. І ось уже сімнадцять років він їздить навколо світу і везе у хвості знедолених, а у голові перший клас.
Враження: Колись, коли цей фільм тільки вийшов прочитала, що ніжним натурам краще не дивитися, то й не подивилася. А ось зараз, після "Parasite" (той самий режисер) та "El hoyo" (система де люди поділені за рівнями) вирішила таки подивитися.
Фільм довгий, більше двох годин. Дивилася його ввечері, але спати під час перегляду не хотілося. Було цікаво, що як і до чого. Багато чого було розжовано, але дещо так і залишилося незрозумілим. Але не таким як після "El hoyo", коли ти ввечері подивився, перед сном довго думав, а потім зранку ходиш і знову задаєш питання. А таким типу "ну якийсь трошки сценарій не того, ой ну й дідько з ним".
Нічого такого прям жахливого-жахливого не показали. Ну може зовсім трошечки. І якось поспівчувати нікому не вийшло. Такі картонні трошки персонажі.
Таке собі кіно. Але від перегляду серіалу на цю ж тему не відмовлюся. Скоро на Netflix.