Читаю, дивлюся, малюю
Маркус Ґольдман - письменник. Він хоче написати нову книгу, але щось не йде. Тож Маркус проводить час в бесідах зі своїм сусідою. Аж одного дня за допомогою собаки зустрічає людину з минулого життя і пригадує те, що колись сталося.
Враження: Цікаво, що ближче до кінця книги я взагалі забула що саме було написано в пролозі.
Вже читала Правду про справу Гарі Квеберта і хотіла прочитати ще щось того ж автора. Персонаж і там, і тут той самий. Судячи з усього про Квеберта він уже написав, хоча про це не згадується.
Наскрізь через усю книгу йде згадка про Драму, але що ж то за Драма автор не розповідає. Десь ближче до середини книги це вже почало дратувати, а коли діло дійшло таки до тієї Драми хотілося сказати: "Та ну!"
Розчарована. Жоден персонаж не сподобався. Всі як з картону вирізані, хоча автор як раз намагається більше про всіх розповісти, але якось не дуже виходить.
Ні, книжку не хотілося відкласти і не читати. І відчуття, що жуєш кактус теж не було. Але розчарування величезне.