Читаю, дивлюся, малюю
Кейт переїжджає з будинку на озері, а Алекс в цей дім заселяється. Алекс знаходить лист від Кейт та відповідає на нього. Вони починають листування. І дізнаються дещо дивне.
Враження: Час від часу переглядаю фільми, але не пишу вражень від повторного перегляду. В цьому році подумала, що даремно. Тепер писатиму.
Дивилася цей фільм багато разів. Знаю що й до чого, але кожнісінького разу плачі під час одного з епізодів. Не можу пояснити чому. Ніби десь всередині маю кнопку "плакати під час перегляду" і хтось натискає її саме в цю мить.
Пам'ятала цей фільм як дуже сумній. Але він не є таким. Так, там є сумні моменти, але не настільки, щоб аж усю стрічку назвати сумною.
Не зовсім зрозуміло як росте дерево посеред будинку. Нанизу не видно його стовбура. Десь є горщик? Чи то просто наглючили?
Іноді думаю про життя в скляному будинку, але там де немає людей. Де можна бути на самоті. От тільки чи не занадто там холодно?
Що ніяк не можу збагнути, хоч і дивлюся вкотре: чому Кейт вирішила образитися і не відповідати? Чому?
Що Алекс, що Кейт дуже милі, але більше подобається Алекс. Його екскурсії, його спроби допомогти, його незграбність, його просте життя.
Все ж таки це дуже миле кіно. Хоч і трошки сумне.