Читаю, дивлюся, малюю
збірка есеїв, в яких українські відомі та не дуже жінки розповідають про щось, що їх непокоїть, про свій шлях, про свої поразки та перемоги.
Є есеї про материнство, є про жіноче тіло, є про страхи, про бажання, про важливі справи і ще багато-багато про що.
З авторок знаю тільки alyona alyona, Ірму Вітовську, Євгенію Кузнецову, Наталію Лелюх та Богдану Матіяш.
Що найбільше запам'яталося:
Ірма Вітовська старша за мене на п'ять років. Розумію, що про це можна було дізнатися давним-давно, але ось тільки зараз.
Слова санітарки до мами дитини з аутизмом: "На кого ти схожа? Без зачіски. Не нафарбована. Кому ти така потрібна, ще й з такою дитиною. Кине тебе чоловік!"
Розмови, що точаться тільки навколо твого післявагітного живота. Бо ж це неподобство.
Сорок чотири співбесіди за рік.
Фраза хорошої вчительки про те, що хлопці повинні добре знати предмет, а дівчата, що з них узяти.
Жахлива історія про дівчинку з інтернату.
Історій багато і всі різні, і всі схожі.
В квітні обіцяють аналогічну книжку "Про що він мовчить". Зараз можна передзамовити.