Комікс про котів. Розповідає про те, які бувають коти, як вони себе поводять, як жили або живуть в дикій природі, як опинилися поряд з людиною і чи можна вважати котів одомашеними.
Сподобалося більше, ніж про собак. Може тому, що люблю саме котів.
Дізналася, що є коти, які можуть ходити по розпеченому піску. Що кіт може полюбити мишу. Що є коти, що мурчать і коти, що ричать і що тут або-або - те й інше ніяк. Що коти вилизуються, щоб не пахнути. Що задертий хвіст - то привітання. Що щелепа котів не має жодного моляра й не призначена для рослинної їжі. І багато чого іще.
Гарно намальовано, цікаво читати, багато дізналася.
В Гірша є ще багато подібних коміксів, але українською поки що тільки про котів та собак.
Чі продовжує жити в родині Ямада. Родина продовжує ховати Чі від консьєржки. Окрім цього киця зустрічає здоровезного кота, допомагає тату працювати та лікуватися, грається, ображається та вивчає все навколо.
Купа ситуацій знайомих власникам котиків.
Наприкінці є інтерв'ю з авторкою. Там багато розповідається про створення коміксу. Судячи з розкадровки оригінальна манга читається як усі манги, а для нас чи взагалі для європейських читачів, її відзеркалили.
Рут відсиділа двадцять років за вбивство. За хорошу поведінку звільнена умовно. Тепер треба якось жити далі.
Як себе почувають родичі жертви? Як ставляться роботодавці до тих, хто сидів? Як ставляться інші люди? Чи має значення за що ти сидів та скільки? Як ставляться коли не знають і як коли дізнаються? Як почувається сама людина, яка вже ніби достатньо покарана? Чи треба її карати далі? Чи заслуговує вона на щось? Чи досить двадцяти років? Чи ж спокутувати провину все життя?
Перша половина фільму дуже драматична й викликає купу думок та роздумів, але ближче до кінця несподівано починається мелодрама й дещо псує враження.
Аля постійно не доробляє якісь справи: то кіску не доплете, то рушник не довишиває, то іще щось. І ось одного дня Аля опиняється у країні Недоладії, де все недороблено.
Книжка складається з трьох частин. У першій Аля опиняється в Недоладії, у другій - у Країні так-сяків, у третій - у Країні якоськів і знову повертається до Недоладії.
В копірайті 2015 рік, але книжка здалась якоюсь радянською. Особливо частина про ябеди. Десь у середині вигулькнула згадка про айфон, потім і телефони з'явилися й цитати з рекламних роликів, але все одно не полишало відчуття радянськості.
Частина про недороблене ще нічого. Далі гірше. Майже вся друга частина присвячена ябедам та бюрократії. В третю додано трошки сучасності, але так, що та сучасність вже виглядає застарілою.
Книжка нуднувата й персонажі в ній або добрі, або погані й ніяк інакше. Тому все якось прісне й пласке.
Вікіпедія каже, що перша частина пригод Алі написана в 1990 році, друга - в 1997, а третя - у 2008. Тепер про радянськість перших частин та застарілість останньої все ясно. Не дуже ясно тільки нащо таке вчити у школі.
Під обкладинкою Катерини Штанко ілюстрації Грасі Олійко - приємна несподіванка.
Комікс про собак. Звідки вони взялися, як почали жити з людьми, чому вони такі різні. На прикладі собак розповідається про генетику та еволюцію. А також про те чим собаки особливі: нюх, зір, звички.
Про все це розповідає песик, якому кинули м'ячик. Той м'ячик стрибає усюди. Собака за ним женеться й розповідає.
Маленьке кошенятко загубилося. Навколо машини, собаки, щось незнайоме. Кошенятку лячно, воно плаче. Раптом поряд падає хлопчик, йому боляче й він теж плаче. Обох їх знаходить мама хлопчика й веде додому.
Це ніби манга, але вона читається як зазвичай, не як манга.
Розповідь розбита на 20 розділів, де кошенятко губиться, знаходить нову родину, вчиться ходити в туалет, їде до ветеринара, ображається, залишається наодинці і ще багато чого. Ніби нічого особливого не відбувається, але дуже мило й кумедно.
Єдине, що не сподобалося - "дитяча" мова. Усі ці "хоцю", "бацю" та "трошецки". Це, мабуть, для мімішности, але не дуже таке люблю.
Луїзіана. Великдень. Шелбі готується до весілля. Її мама хвилюється, щодо розбитих бокалів, тато ганяє пташок з дерев, а їхня сусідка роздратована всім цим галасом і скаржиться на те, що від такого шуму в її собаки почала випадати шерсть.
Всі події фільму приходяться на свята: Великдень, Різдво, Четверте липня, Гелловін і знову Великдень.
Тепло, сонячно. Південна говірка. Пишні зачіски. Святкові атрибути.
Деріл Хана, Джулія Робертс, Ширлі Маклейн.
Давно хотіла подивитися це кіно й нарешті подивилася. Воно миле, кумедне й сумне одночасно. Всі події обертаються навколо кількох жінок, але головна, мабуть, мама Шелбі. Всім складно, але їй найскладніше. На щастя поруч є ті, хто прийде на допомогу та підтримає.
Назва каже сама за себе. Ілюстрована книжка про професії, які можуть з'явитися в майбутньому.
Кожній професії приділяється по дві сторінки: одна з описом, друга з переліком проблем потребують вирішення зараз або фактами зі сфери до якої відноситься вигадана проблема.
Чомусь на обкладинці не вказано ілюстратора, додала його до авторів бо його вклад великий.
Ілюстрації сподобалися більше за текст. Люблю такі ніби векторні безградієнтні малюнки.
Без проколів не обійшлося - на одній зі сторінок продубльовано текст, присутні проблеми відмінками. Також видно, що автори не по точних науках. Описи професій більше схожі на фантазії, ніж на ті, які справді можуть з'явитися.
Манга-адаптація роману про дружбу хлопця та дівчини, що вчаться в одному класі.
Назва спочатку злякала, але в магазині коміксів запевнили, що це романтична манга й нічого жахливого в ній немає - ніхто ні в кого ніяких органів не їсть. Так і є. Здебільшого двоє підлітків розмовляють один з одним. Точніше один з них згадує, як вони розмовляли.
Спочатку читала по одному розділу, але після першого тому одразу заковтнула увесь другий.
Емоційно насичена манга. Неможливо не поділяти почуття головного персонажа.
Сили зла викрадають Золоту дитину й везуть її з Тибету до Лос Анжелесу, щоб знищити світ. До Чендлера (Едді Мерфі), приватного шукача дітей, звертається жінка та просить знайти та врятувати Золоту дитину.
Чомусь вирішила, що це кіно смішне. Жодного разу навіть не посміхнулася. Сцени з бійками зроблені аби як. Спецефекти для того часу нормальні. На половині фільму заснула. Єдине, що більш менш запам'яталося - як Дитя їло листочки та оживлювало птахів та метеликів.
Цю серію коміксів згадував Скотт Макклауд. Снупі бачила у вигляді іграшок, а от самі комікси ніколи не читала.
У цій збірці є короткі (на одну сторінку), є довші (на кілька сторінок) комікси, є два комікси про малювання персонажів, є комікс без слів. Також наприкінці є обкладинки перших випусків та по одному коміксу в оригіналі (ті комікси зовсім маленькі - лише на чотири панелі).
Тут багато суто американського - бейсбол, закидання газети на поріг, будочка для продажу лимонаду, а також дисковий телефон, бібліотека, пересилання валентинки поштою, що може бути дещо нецікавим чи незрозумілим для наших дітей.
Особисто мені найбільше сподобався комікс без слів, комікси про малювання персонажів, обкладинки перших коміксів та комікси в оригіналі. Комікси кумедні, але не можу сказати, що дуже смішні.
Коротенький зміст вступного курсу, який Іттен викладав у Баугаузі та інших школах.
Це більше не книжка, а альбом із роботами студентів. Є трошки коментарів, є трошки опису тем та вправ, але чогось практично корисного, якісь завдань чи довгих пояснень тут немає.
Не те щоб розчарована, після книжки про колір очікувала гіршого. За 150 грн* нема на що скаржитися. Як альбом з непоганими роботами вона чудова.
* купила під час акції: за 150 грн отримуєш якусь із книжок видавництва, але яку саме заздалегідь не знаєш. Без цієї акції книжка коштувала набагато дорожче.
Біографічний фільм про Фреді Мерк'юрі та групу "Queen".
Не те, щоб дуже люблю Queen, але знаю багато пісень. Цікаво було ще раз подивитися історію життя, процес створення пісень. Слухати музику. Розглядати костюми. Спостерігати, хто як змінюється.
А ще були котики. Після першого перегляду не запам'ятала, що їх було так багато.
Після зустрічі з Юкі Іцуомі йде додому, де під його дверима очікує Ема. Які в них стосунки й чи подобається йому Юкі?
Подій майже немає - пральня, магазин, вдома у Іцу - ось і все. Але дуже мило. Гарні малюнки, цікаво як показано читання по губах. Ну й знову ж таки багато емоцій. Дуже мило.
Після першого тому були сумніви: читати далі чи ні? А зараз хочеться дізнатися і що ж там, як вони? Чекаю на третій том.
Що було б якби рятувальна капсула з маленьким Суперменом впала б не в Штатах, а в Україні 1938 року?
Альтернативна історія про Супепмена-комуніста, Лоїс Лютер, Диво-Жінку-меблі та Бетмена в ушанці.
Так, Супермен допомагає Сталіну, Лютер одружився з Лоїс, Диво-Жінка гарна, але особливого значення не має, а Бетмен холодною зимою не хоче відморозити вуха. Звучить доволі смішно й дивно, але комікс серйозний. Що було б, якби комуністичну партію очолила людина із суперздібностями? Чого б вона досягла? Яким шляхом би пішла? І чи існував би хтось здатний виступити проти неї?
У передмові сказано, що цей комікс краще розкривається після кількох повторних читань. І що тут багато цікавих деталей. Поки читала один раз. Було цікаво. Особливо приємно, що Супермена ростили саме в Україні. Ну й Бетмен, Бетмена завжди рада бачити. Навіть в ушанці.
Санта порівнює списки нечемнюхів та чемненьких і з'ясовує, що перших набагато більше й серед них Вільям Трандл. Різдвозавр хоче допомогти як Санті так і Вільяму, цупить список нечемнюхів і вирушає в подорож, бо ж до Різдва не так вже й багато часу.
Перші дві частини були присвячені Вільяму. Третя більше про Різдвозавра і про те, що нечемнюхом може стати будь-хто, але й водночас цей будь-хто завжди може виправити скоєне. Детально розглянуті шість історій нечемності.
Всі книжки про Різдвозавра доволі пухкенькі: всередині є малюнки, вірші й гігантські слова. Читається швидко й легко. Дітям подобається.
Книжка про слова. Продовження книжки про звуки - "Чути українською".
Перший розділ присвячено слову в загальному сенсі: що це, звідки взялося, які бувають слова. В другому розділі мова йде про будову слова, в усіх інших - про різні частини мови.
Під час читання сміялася трошки менше, ніж над першою частиною, але жартів багато й читати зовсім не нудно.
Багато таблиць, пояснень, незграбних, але смішних малюночків. Є навіть мем з "Острова проклятих" - отут просто реготала.
На жаль*, нічого не написано про в/у та і/й, але думаю про це піде мова в наступній книжці, бо це більше стосується речень, ніж слів.
Чекатиму наступну книжку. Цікаво яка в неї буде назва? "Відчувати українською?"
Кіллер Леон рятує дівчинку Матільду. Родину дівчинки вбито й Матільда хоче помститися та просить Леона навчити її вбивати.
Останній раз дивилася років десять тому, а може й більше. Пам'ятала, що кіно сумне, пісню, Гарі Олдмана, в якого зірвало дах, бійню в квартирі та рослину.
Чого не пам'ятала так це підкатів Матильди до Леона.
Хороше кіно, але сумне. Цього разу не плакала. Мабуть, тому що все вже знала.